Сашко, Смілянський Леонід, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Сашко

Але я мріяв про лижі. Місцевість поблизу нашого дому була нерівна, з горбками й вибалками, з крутими узвозами на вулицях, — можна було б чудово кататися на лижах. Так от, дівчинка проїхала повз мене разів зо два, потім сама підійшла до мене й сказала: — На, катайся поки що на моїх. Її всіяне ластовинням рум’яне обличчя, з якимись бісинками в сірих очах, усміхалось. Я спочатку думав, що вона глумиться з мене, і вже хотів був сказати їй що-небудь образливе, а то й штурхнути в спину, але вона додала: — Тато каже, щоб я частіше відпочивала… Вона зійшла з лиж і простягла мені палиці. І раніш ніж я що-небудь зрозумів, вона вже бігла вгору додому. Але ж і катався я того вечора! Ніколи не тішився я таким швидким льотом з гори по вулиці. Малеча, побачивши мене на лижах, увесь час бігла слідом і вгору і вниз. Щоправда, падав я частенько, бо ще не навчився як слід їздити на лижах, але то дарма. Я не зважав на сніг, який був уже в мене і в халявах, і в кишенях, і за коміром — скрізь. Мені було гаряче, весело, і я мав вигляд переможця. Я давав кілька разів лижі Юрчикові, який пізніше теж вийшов на вулицю. Він завжди виходив пізніше за мене, бо мати примушувала його спочатку поробити шкільні завдання, а потім гуляти. З Юрчиком я завжди ділився всім і про все йому розповідав, і він мені теж. Про одне тільки промовчав я — про те, як учора набила мене ця дівчинка. Це зовсім не цікаво.

Книга закрыта по требованию правообладателя.